«Понаїхали» та залишились. За що полюбили Вінницю?

Щодня міста наповнюються новими людьми: хтось приїздить подивитися пам’ятки, про які розповідають інтегровані друзі, на когось чекає гостинна рідня, інших-університет, цікава робота. Але мова піде про тих, хто серед безлічі привабливих куточків України обрав Вінницю – місто, у якому на зміну метушні і гущі висоток, приходить розмірений гуркіт трамваю і привітний житель.

«Вінницька правда» запитала успішну молодь чим власне приваблює місто і чому одного разу побувавши тут-вирішили залишитися.

Денис  Малевич – спеціаліст з прикладної естетики, хірург:

«Сам я родом з Хмельницького. Коли зіштовхнувся з питанням вибору вузу, ще у 2008 році, одразу чомусь обрав Вінницю.

Здалося, що наявність національних університетів свідчить  про активну і гідну молодь. Студентське життя дало зрозуміти, що я не помилився: університет дав мені хороших друзів, я набув різних корисних і , звичайно, не корисних зв’язків.

Вже пізніше, коли почав розвиватися тут та вкладати свою фізичну та інтелектуальну працю у справу, зрозумів, що геоположення міста – чудове.  Адже приїжджають до мене й з Рівного, Києва, Львова.

В цілому навіть не важливе твоє розташування – головне  чи якісно і віддано робиш свою справу.

Я вірю у  Вінницю, у її розширення, адже, стрімкий ріст в усіх сферах про це свідчить; вірю у людей, тому що вони схожі на тих, що й у моєму рідному місті – Хмельницькому».

Олександра Савіна – фотограф: 

«Маленьке містечко Овруч Житомирської області стимулювало мене реалізувати себе у великому місті. І вже в п’ятнадцять років, закінчивши школу, я мріяла вступити до столичного вузу. Але старша сестра навчалася у Вінниці і зійшлися на тому, що під опікою мені буде легше й безпечніше.

Перше знайомство з Вінницею, ще в далекому 2004 році, було дуже приємним. В один момент воно стало рідним і все склалося пазлом. Тут я віднайшла себе, друзів і справу свого життя. Роки 3-4 тому  я почала працювати фотографом.

 Моє покоління не «інстаграмне», а спрямоване на глибину фотографії. Будь то весільна чи журнальна зйомка, я роблю це не для заробітку, не задля грошей і слави – це мій стиль життя».

Ярослав Чакір – поет, автор збірки  « Недопоезія»:

«Сам я родом з Хмельниччини. З  невеличкого містечка  Староконстянтинів.

Знайомство з Вінницею відбулося ще в далекому дитинстві і відтоді маю до цього міста якесь особливе почуття. Навіть не знаю як його описати словами, але воно дуже специфічне і приємне .

Вінниця – це місто, яке дає мені багато натхнення. Світле таке… Для мене – одночасно компактне і просторе.

Вважаю, що мені вдається реалізовувати себе, так як саме тут я записав свою першу пісню, написав перший вірш, з якого почалася моя збірка. Саме у цьому місті зустрів людей, з якими можу розвиватися творчо, тут одружився та зробив перші важливі кроки у своє сімейне життя. Саме Вінниця дала мені змогу робити помилки, завдяки котрим зумів багато чого зрозуміти та навчитися.

Коли я говорю про Вінницю – відчуваю на душі спокій та тепло.

Вона занадто крута, щоб проміняти її на будь-яке інше місто. Вінниця..Люблю її!»