Потім буде пізно…

Ратифікація Римського статуту Міжнародного кримінального суду, питання, про яке часто говорять з похибками. Станом на червень 2019 року Міжнародний кримінальний суд (МКС) уже має юрисдикцію на території України згідно з двома деклараціями, поданими парламентом.

Однак, 30 червня 2019 року – дата чергового фіаско, оскільки саме в цей день сплив термін трирічної відстрочки Римського статуту. Це те, що варто відчувати всім єством, не лише на філософських роздумах на кофебрейках і навіть не в сімейках перед зомбо-ящиком чухаючи політологічне пузо, адже тепер суто від волі парламенту залежить, чи стане Україна повноправним членом Міжнародного кримінального суду.

Сьорбніть гарячого чаю, оскільки зараз буде важлива інформація: Міжнародний кримінальний суд є міжнародним судом, що постійно працює з 2002 року і має право переслідувати осіб, зокрема, “сливки общества” держав, за геноцид або воєнні злочини. Цікаво виходить, так?

Роботу МКС регулює ухвалений у 1998 році Римський статут. Договір дає визначення злочинів, за які береться МКС, і види покарання, і функції Асамблеї держав-учасників.

А зараз вимкніть телевізор, і уважно прочитайте основний імпульс моєї писанини: що нам дасть ратифікація Римського статуту Міжнародного кримінального суду? Перш за все, це передбачено статтею 8 Угоди про Асоціацію з Європейським Союзом, а відтак і зобов’язанням України. Ратифікація дала би нам офіційний статус члена Асамблеї держав-учасників, а з ним – додаткові права. Наприклад, ставити питання на порядок денний Асамблеї, мати свого суддю, організаційно брати участь у роботі суду.

Перехідне правосуддя – це свого роду шанс, який, можливо, поверне країну до мирного життя, а також запровадження правил, завдяки яким люди житимуть після завершення збройного конфлікту.

Так званий механізм може стати основоположним у встановленні справедливості щодо жертв воєнних конфліктів та міжнародної збройної агресії. Безумовно, це тернистий і довгий шлях переходу до мирного життя після завершення війни.

Римський статут був підписаний Україною ще 2000 року, але перед тим, як віддати договір на ратифікацію в парламент, тоді існуючий президент Л. Кучма звернувся до Конституційного суду  за його перевіркою на законність.

Однак, КСУ відправили речення договору в “ментальний смітник”. У цьому реченні йдеться про те, що Міжнародний суд доповнює національні правові органи.

Наше законодавство не передбачало такого доповнення, тому Римський статут визнали неконституційним. З того часу Україна довго не поверталась до питання його ратифікації і мене вражає цей абсурд, оскільки знову ж на декілька років це питання відправляється в режим бронепотягу до тих пір, поки знову не витягнуть з кабали байдужості.

Після початку воєнних дій і до сьогодні Україна стала схожа на бабусину відбивну, від цього навертаються сльози.

Обіцянки нової влади, передбачають концепцію перехідного правосуддя, якщо вони реалізуються в дію, це буде важливим кроком у розвитку нашої правоохоронної системи, і сильною політичною позицією. Коли саме очікувати зрушень? Основне питання.

Перш за все, нам конче необхідно напрацювати свою індивідуальну модель перехідного правосуддя із досвіду інших країн. Зрозуміло, що  універсальних прикладів, які б можна було взяти і перенести на Україну, не існує, але працювати над стандартом за яким люди житимуть після завершення збройного конфлікту нам катастрофічно необхідний.

Поділитись