Український стартап у Данії, або чому шоколадний фонтан — це прекрасно

Пройшло два роки з моменту публікації моєї останньої статті. Я знову беру до рук клавіатуру, бо знаю про що писати. Багато чого змінилося, у тому числі й інтерес висвітлення тем. З впевненістю заявляю, мене більше не цікавить політика і юриспруденція.

Певна річ, у коментарях до Facebook-дописів політиків я даю їм прикурити. Мовля, не в тому напрямку рухаємось, друзі. Війна на Сході, карантин, фейкова «Дія». А вони не пускають «антивакцинаторів» на протести, бо ті не мають ковід-сертифікатів… Ну ось знову, моя внутрішня реформаторка-політикиня показує зуби. Так, сьогодні про інше.

З Вінниці прямо в Данію. Саме тут я наразі проживаю. Чужа країна, чужі люди, чуже все. Нещодавно під час чергової розмови з родичами в Viber моя бабця сказала: «Ти, як верба: де її посадиш, там і прийметься». Тоді мої очі змокріли, можливо, через ностальгію за минулим життям (але це не точно), а може, то фольклор зачепив моє українське его.

Місяць, другий… четвертий. О, святі небеса, я, будучи затятим інтровертом, обзавелася новими знайомствами. Гадаю, цього достатньо, щоби розігріти мій інтерес до слова. Бо я людина проста, бачу реалізовані амбіції — надихаюся.

Того вечора ми зустрілись дружньою компанією в боулінг-ресторані. Будучи на марафоні стрункості, я не посоромилась тикати шпажкою з маршмелоу в шоколадний фонтан. Так, і що ви мені зробите? Я в іншій країні.

Сидимо, розмовляємо, дехто давиться солодощами, бо з голодухи. Мовчки ковтаю останню ложку морозива й на радощах забуваю про свою мовчазну натурку: «Маріє, а де ти працюєш? Чим взагалі займаєшся?». Це я так намагаюся налагодити контакт з новою людиною. У гру вступила вона. Окрім програми обміну для студентів ВНАУ, життя в Данії і трьох робіт я дізналася дещо цікавіше. Марія та ще дві українки відкрили власну справу.

У той момент земля під моїми ногами зникла, Атлантида затонула, зїджені калорії розчинились у повітрі. Якби Хемінгуея попросили написати найкоротшу розповідь про ту мить, він би написав усього три слова «бокси від MaLaV». У цьому й заключалася концепція їхньої ідеї. Давайте одразу пролию світло в цю історію, бо ті письменники вміють заінтригувати.

Марія — вінничанка, Люба — тернополянка, Лєна — чернівчанка. З’ясувалося, що якщо змішати суміш їхніх ідей, то вийде проєкт під назвою MaLaV. Відповідно вони перетворяться на дилерів…(не тих, що ви подумали), а незабутніх вражень.

У Данії дівчата формують подарункові бокси, враховуючи індивідуальні особливості кожного. От сидите ви, бідкаєтесь: «я — за кордоном, мої рідні — в Україні, а так хочеться зробити їм щось приємне, але часу все не вистачає…» Тут у гру вступає MaLaV і додає у ваше скигління нотку інтриги. А ви у свою чергу в кілька кліків робите замовлення, не знаючи, яким буде наповнення подарункового бокса. А вам все розкажи? Ні, почекайте, тут вам ніхто секрети сервісу відкривати не буде. Потім ще «дякую» скажете. Повірте, це вже перевірено.

MaLaV власним прикладом довели, що тішити близьких — просто. Змоделюємо ситуацію. У вашої мами (вигаданий персонаж) день народження, ювілей, професійне свято, просто звичайний день, не шукайте приводів! Вона отримує бокс. Материнське серце починає тьохкати швидше, даючи підказку —  від сина.

«Боже, Сірьожа, дитино моя мила (витирає сльозу)! Та нащо ти гроші тратив? Тобі ж більше треба. Ось уже десяток яєць за 30 гривень не купиш, а ти мені сюрпризи робиш…»

А душу мамі розриває, бо вже й не пам’ятає, коли так радість била прямо у скроні. Відчуває легкий мандраж, адже попереду багато роботи: відправити чоловіка, нехай порає худобу, зробити цеберко духмяного чаю з хмелю шишки, включити трек Вельбоя «Гуси», влаштуватись позручніше і насолодитись вмістом бокса сповна…

У мене є дієвий лайфхак, як зробити так само як Серьожа. Тицяйте на посилання нижче. Довіртесь MaLaV і чекайте слів подяки від ваших рідних.

Instagram MaLaV — ТУТ.

Сайт MaLaV — ТУТ.

Поділитись